Данилюк Зоя (Зоня)

Зоя (Зоня) Данилюк проживала в с. Обухів на Вінниччині. Її єдина донька Ганна в 1941 р. вийшла заміж і мешкала в одному із сіл біля м. Київ.

Улітку 1942 р. Зоя помітила хлопчика, який блукав селом і пропонував свою допомогу в роботі в обмін на їжу та ночівлю. Одного дня надвечір він попросився переночувати в копиці сіна на її подвір’ї, а вона запросила його до своєї хати. Незнайомцем був дев’ятирічний Михайло Курцман, який кілька тижнів поневірявся Поділлям. Хлопчина розповів жінці про трагічну долю євреїв свого рідного м. Деражня (Хмельниччина). На очах Михайла безжально знищили його тата, маму, братиків і сестричок, а він, сповнений величезної тяги до життя, зважився на відчайдушний крок – утечу з-під дула автомата…

«Це були найжахливіші миті мого земного існування. Гріло сонце, співали пташки, а я мокнув у чужій крові, не відчуваючи затерплого тіла… Тільки пізно вночі виліз із страшної схованки. Не знав, куди йти, що робити, та ноги самі кудись понесли. Під ранок надибав на пастухів, які грілися біля вогнища. Вони нічого не розпитували, мабуть, здогадалися, хто я, принесли води, щоб умився, пригостили шматочком хліба… У селі, куди прийшов з пастухами, мені дали добрі люди інший одяг і порадили йти подалі від цих місць... В Обухові я приєднався до гурту хлопчиків, які бавилися на вигоні. У цей час по воду до криниці вийшла жінка. Вона одразу мене запримітила і когось запитала, чий я, звідки. Їй відповіли, що це син лісника… А ввечері я постукав у двері її хати і попросився переночувати в копиці сіна, що була складена на подвір’ї… Вона мене не просто прихистила, а вислухала мою розповідь, нагодувала, викупала, вичесала від вошей голову, перевдягнула, привела дідка-цирульника і сказала: "Тепер будеш моїм внучком…"». Зі спогадів Михайла Курцмана

Селом швидко розлетілася чутка, що Зоня (так її називали односельці) переховує в себе єврейську дитину. Дехто з місцевих жителів той учинок засуджував, тож вона мусила на певний час відправити хлопця до своєї доньки. Це був дуже непростий шлях: залізницею, «на перекладних» до самого м. Київ... А коли ситуація в селі стала спокійнішою, Зоя знову привезла Михайла до свого будинку, де він перебував упродовж двох із половиною років, аж до вигнання гітлерівців із регіону. Увесь цей час порятований допомагав рятівниці по господарству, доглядав садок. Іноді вдвох вони вирушали до сусіднього міста, щоб продати трохи яблук.

По війні Михайло Курцман залишився в будинку Зої Данилюк. У 1946 р. він відвідав м. Деражня, де на поштовому відділенні знайшов повідомлення від своєї тітки, яка розшукувала родичів, уцілілих під час Голокосту. Він відповів на той лист, але відмовився покинути с. Обухів. Хоча згодом Зоя переконала його переїхати до тітки в с-ще Летичів. У червні 1946 р. Михайло розлучився зі своєю рятівницею, проте листувався з нею аж до її смерті в 1967 р. Пізніше виїхав до Ізраїлю.

8 листопада 1998 р. Яд Вашем удостоїв Зою (Зоню) Данилюк почесного звання «Праведник народів світу».